Спостерігаючи нав’язливі рухи у дітей, батьки часто намагаються зупинити малюка, відучити від «шкідливої звички», не розуміючи, що проблема набагато серйозніша, ніж здається на перший погляд. Нерідко мова йде про таке порушення, як синдром нав’язливих рухів у дітей, що вимагає втручання психолога і довгого терплячого лікування.

Синдром нав’язливих рухів у дітей

В останні роки лікувати тики у дитини і нав’язливі рухи доводиться все частіше. Невропатологи та психологи впевнені – причина криється в підвищеному навантаженні на організм і частих стресових ситуаціях, яким, на жаль, нерідко схильні навіть дітлахи. Отже, що можна віднести до провокаторам синдрому?

У першу чергу до них відносять:

• короткочасну, але гостру психологічну травму;
• тривалий пригнічений стан, особливо у дітей, що ростуть в умовах неблагополучної сім’ї;
• звичне або, навпаки, диктаторське виховання;
• різка зміна в житті, наприклад, перехід в інший садок або школу, розлучення батьків;
• черепно-мозкова травма;
• хронічні патології: порок серця, ревматизм;
• інфекційні захворювання: туберкульоз.

Синдром повторюваних рухів слід відрізняти від таких патологій, як невроз або тики. У першому випадку мова йде про порушеному психоемоційному стані. Неврози і тікі викликаються невротичними дефектами, лікування яких вимагає медикаментозної терапії.

Клінічна картина

Як зрозуміти, що малюк схильний синдрому? Перш за все, слід враховувати, що психоемоційний розлад здатне проявлятися на протязі довгого часу. При цьому характерні звички можуть набувати більш складний характер.

Найбільш поширені:

• обкушування нігтів;
• смоктання пальців;
• підтирання носа;
• шмыганье носом;
• кивання головою;
• помахи руками;
• скреготіння зубами;
• монотонне розгойдування;
• накручування волосся на палець – частіше властиво дівчатам;
• висмикування волосся;
• поддергивание геніталій – поширене рух у хлопчиків.

Найчастіше така поведінка, на відміну від політиків, не вимагає лікарського втручання і проходить у міру зростання малюка. Проте в деяких випадках звернення до психолога необхідно, так як тривалий синдром може стати причиною травмування або гальмувати активність дітей.

Як виявити синдром нав’язливих рухів руками у дітей

На жаль, діагностики, що дозволяє точно визначити подібний стан, не існує. Великою мірою все залежить від професіоналізму лікаря і спостережливості батьків.

Крім того, є фактори, завдяки яким можна підозрювати ризик психоемоційного порушення.

Наприклад, помічено, що лікування синдрому нав’язливих рухів у дітей найчастіше потрібно при уповільненому інтелектуальному розвитку. Найбільш часто синдрому схильні хлопчики, при цьому неважливо, скільки їм років.

Тики та синдром Тауретта можуть нагадувати нав’язливі рухи. Проте вже до 2 років зазвичай проявляються нав’язливі рухи, синдром Тауретта виявляють у дитини 6-7 років і лікувати його треба інакше. Також і з тиками – повторювані рухи посилюються в період стресів і стають складніше, при цьому сам дитина не відчуває дискомфорту. При тиках дискомфорт присутній.

Як лікувати нав’язливі рухи у дітей?

Якщо патологія була діагностована своєчасно, вилікувати «невроз» нав’язливих рухів у дітей не представляє особливої складності. Найчастіше з малюком і його батьками працює психолог. Якщо патологія прогресує, існує ризик її переходу в більш важкі форми. У цьому випадку необхідна корекція медикаментозними препаратами, призначеними неврологом.

Потрібно враховувати невеликий нюанс – навіть якщо зовнішні прояви патології зникли, не можна припиняти лікування. При будь-якому стресі синдром може повернутися, набуваючи більш важкий характер.

Якщо виявлено «невроз» нав’язливих рухів у малюка, лікування триває від півроку до декількох років. Тому батькам, які бажають забезпечити нормальний психоемоційний стан своєї дитини, слід набратися терпіння. Одночасно з психологічними тренінгами можна проводити і сімейну терапію: використовувати методи релаксації, фізичне навантаження, з дозволу лікаря – легкі седативні рослинні відвари.

Тим не менш, не варто загострювати увагу на проблемі, так як надмірна опіка часто погіршує психоемоційний фон.

Корисні поради

Починаючи лікування «неврозу» нав’язливих рухів у дітей, слід з’ясувати причини. Неможливо створити в будинку затишну психоемоційну обстановку, якщо батьки перебувають у конфронтації або зовсім не цікавляться внутрішнім світом дитини. Тому поряд з відвідуванням дитячого психолога, нерідко татові і мамі доводиться проходити сеанси сімейної терапії.

Якщо малюк росте замкнутим, не прагне до спілкування з однолітками, потрібно з’ясувати в чому причина такої поведінки. Не виключено, що в житті малюка присутні страхи, з якими він не здатний впоратися самостійно. Також можлива присутність перенапруження, сильної втоми.

Постарайтеся при сторонніх людях не кричати на дитину, і не робити їй зауважень. І ні в якому разі не вибачайтеся за його поведінку. Надаючи підкреслена увага його звичкам, батьки сприяють закріпленню синдрому, провокують подальше використання малюком тих же методів.

Потрібно просто постаратися відвернути дитину, попросивши виконати невелике доручення, звернувши його увагу на щось інше.

Втім, повністю залишати без уваги такі звички теж не можна. Однак «розбір польотів» краще проводити вдома. При цьому слід підходити до проблеми тактовно і не роздувати її до вселенських масштабів. Навпаки, частіше знаходите привід похвалити дитину.

Головне, не пускати проблему на самоплив. Подібні звички – сигнал, що дитина потребує вашої допомоги. Так, допоможіть йому!