Поняття «нервова дитина» дуже містке і, залежно від конкретних ситуацій, може охоплювати різний набір поведінкових характеристик. Об’єднує різних неврівноважених дітей лише наше негативне ставлення до реакцій, які виникають у малюка у відповідь на його взаємодію з навколишнім світом взагалі, і з нами, його рідними і близькими, зокрема.

Нервова дитина може бути плаксивою і полохливим, агресивними, надмірно дратівливим, легкозбудливою або істеричною. Які б реакцій ні переважали у вашого малюка, — корінь зла, як правило, завжди один і той же — помилки у вихованні. Відповідно «лікувати» нервовість слід виправленням таких помилок.

Фізіологічні причини дитячої неврівноваженості

Для початку спробуємо корекції нервового характеру обійтися «малою кров’ю». Фізіологічні чинники також впливають на поведінку дітей, особливо молодшого віку.

Умови, які в першу чергу потрібно створити своїй дитині для повноцінного розвитку і формування його як особистості:

• склався режим дня;
• достатній сон;
• правильне харчування;
• співмірні фізичні навантаження;
• дотримання особистої гігієни.

Якщо всі фізіологічні умови створені, але малюк як і раніше залишається нервовим, то потрібно коригувати ваші з ним стосунки.

Якщо дитина нервує, значить, йому це вигідно

Діти — люди дуже практичні. Якщо вони, свідомо чи несвідомо, роблять свій вибір на користь нервовості, а не спокою та врівноваженості, — значить, їм це вигідно, і значить, ви, у свій час, показали їм, як користуватися нервовістю у власних інтересах.

Ситуація: мама зайнята, а доньці щось від неї потрібно. Дівчинка просить спокійно — мама відповідає: «Так, зараз, почекай» і продовжує займатися своїми справами, потім донька просить наполегливіше, і тільки коли вона зривається на плач, мамо її помічаєте і дає їй те, що потрібно. Поступово у дитини формується розуміння, що простіше відразу пред’явити своє вимоги у формі істерики — тоді воно буде виконано швидше.

Мамі в даній ситуації слід було б вчинити так: якщо вона може виконати вимогу сина або дочки, і немає причин для відмови, то зробити це потрібно відразу, не чекаючи істерики. Якщо вимога нездійсненна, то потрібно пояснити, чому воно не може бути виконано, і не потурати капризу, навіть коли ваш син плаче і істерить. У малюка не повинна формуватися модель взаємодії з оточуючими «я плачу — отримую бажане», наша мета — «я прошу нормально — мене винагороджують». Іншими словами, дітям потрібно створювати умови, в яких їм вигідно бути спокійними і здоровими, а не агресивним і примхливим.

Батьківське холоднокровність і послідовність

Якщо момент давно втрачено, то ваше завдання зараз бути холоднокровними і змусити механізм працювати у зворотному напрямку, винагороджувати дитину, коли він спокійний і конструктивний, хвалити за те, що він зміг швидко заспокоїтися і всіляко заохочувати його за врівноваженість, нехай навіть це виглядає штучно.

Наступний аспект, що сприяє формуванню у дитини нервової поведінки, це непослідовність батьків у системі заохочень, заборон і покарань.

Мається на увазі, коли один і той же вчинок дитини в одній ситуації трактується як негативний і за нього карають, а в якомусь іншому контексті — не помічається. Сюди також відносимо модель поведінки батьків, коли вони висувають дитині вимога, але дев’ять разів із десяти не стежать, щоб це вимога виконувалося, а на десятий переходять відразу до покарання, причому за перші дев’ять теж.

Наприклад: син дивиться телевізор, і мама, кожен раз проходячи мимо, спокійно каже: «Вимкни телевізор». Діти трактують таку прохання як необов’язкову до виконання.

Правильно було б сказати: «Дивишся ще 2 хвилини і виключаєш», а через 2 хвилини повідомити, що час минув, підійти і вимкнути. Дитина може висунути зустрічні вимоги, попросити ще 5 хвилин, і, якщо це не принципово, то мама може дозволити, а через 5 хвилин вимкнути телевізор. Дитина,швидше за все, буде заперечувати, але менше, адже його вимогу виконано, з ним рахуються.

Сила батьківського слова

Якщо батьки бажають бачити дитину врівноваженим і слухняним, значить, вони повинні робити все для того, щоб їхнє слово не втратило свого значення в очах дітей.

Пред’являєш вимога — будь готовий йти до кінця і простежити за тим, щоб воно було виконано, в іншому випадку не висувай.

Те ж саме і з погрозами — якщо кажеш «Ще раз так зробиш — я тебе покараю», значить, зобов’язаний покарати. Невпевнений, що зможеш реалізувати обіцянку або загрозу, — не обіцяй і не погрожуй.

Доцільність заборон

Дітьми раннього віку вказівки «Не чіпай!», «Посидь спокійно!» теж трактуються як вимоги, обов’язкові до виконання, адже відтворюючи ці фрази, батьки самі прекрасно розуміють, що дитина буде продовжувати чіпати, бігати, стрибати. Фрази типу «не Можна кричати в автобусі!» або «не Можна їсти руками!» теж дуже сумнівні, адже ж не можна, коли малюк успішно якраз цим і займається, при цьому думає «Я кричу і їм руками, значить, це можна», в підсумку — наше «не можна» рівним рахунком нічого не стоїть, у нас нервова дитина, що робити і як це сталося, ми не розуміємо.

Заборони мають місце у вихованні тільки тоді, коли це дійсно необхідно.

Якщо у сторонньої обстановці або в іншому настрої ви б не стали обмежувати дитину, то краще відразу поясніть йому, чим ця ситуація відрізняється від подібних. Наприклад, «Ми в гостях і будинку є літня бабуся, у якої як раз зараз болить голова, тому ми не будемо співати караоке. Прийдемо додому — тоді можна».

Співмірні емоційні та розумові навантаження

Гармонійним станом дитини є врівноваженість і схильність до компромісів, якщо ви у своїй дитині перестали це спостерігати, значить, з’явився збій у процесах збудження і гальмування. Один з них став переважати, або вони змінюють один одного занадто швидко або невпорядковано.

Найчастіше причиною дитячої нервовості є перевантаження процесу збудження.

Це необов’язково систематичне стан дитини, — нервозність може проявлятися ситуативно. Для малюка це надлишок інформації, надто бурхлива зміна подій, велика кількість вражень, який він не може переварити. Для дитини шкільного віку це може бути занадто велика академічна і факультативна навантаження. Дозуйте емоції і навантаження.

Моделювання смислового навантаження подій

Нервовість дуже легко розвивається при неприємних або страшні враження як постійних, так і поодиноких. Причому ситуація не обов’язково повинна бути об’єктивно катастрофічною, — більш важливо, який сенс їй надає сам дитина. Тут реакція дитини це повне відображення реакцій його батьків і оточуючих її близьких людей.

Навіть класичну причину дитячого неврозу, розлучення батьків, дитина може легше перенести, якщо рідні не драматизують ситуацію і не нагнітають обстановку.

Штучне зниження важливості і трагізму будь-якого самого неприємного події з боку батьків нівелює негативний вплив цієї ситуації на дитину і відповідно знижує ризик виникнення нервозності.

Якщо ж дитина росте в атмосфері нервозності, де батьки не розмовляють, а постійно кричать на дитину і один на одного, де малюк спостерігає крайні прояви емоцій близькими йому людьми, — немає нічого дивного в тому, що він вбирає в себе все, що відбувається і відтворює те, що спостерігає навколо себе. Ваше завдання — самим навчитися нести позитивний заряд і тоді, не помітите, як ваш настрій передасться оточуючих і в першу чергу — вашій колись неуравновешенному дитині. Будьте уважні до своїх дітей, адже їх нервозність може бути проявом серйозних порушень в емоційно-вольовій сфері. Тут вже знадобитися всі ваші зусилля і любов щоб виправити ситуацію, коли її можна було уникнути. Любіть і частіше обіймайте своїх дітей це розташовує до спокою.

Психолог розповідає, — як невроз дитини пов’язаний із проблемами в сім’ї: