Перинатальна енцефалопатія – як розпізнати і що робити?

Варто розібратися, що за таке поняття – перинатальна енцефалопатія у дітей? Цей термін скорочено ПЕП – ввели в 1976 році для того, щоб узагальнити всі патологічні прояви у плода та новонародженого з 28 тижня вагітності до 8 дня життя, тобто в перинатальний період.

В цей діагноз включають загальні дисфункції головного мозку у новонародженого і розлади нервової системи, незалежно від тяжкості перебігу захворювання.

Основною причиною захворювання є ураження центральної нервової системи, що розвилися в перинатальний період та під час пологів.

Причини і симптоми перинатальної енцефалопатії новонароджених

Причин, що викликають небезпечне стан, досить багато.

Фактори, що підвищують ризик виникнення перинатальної енцефалопатії у новонароджених до вагітності і під час неї:

  • ранні – до 17 років – або пізні пологи – після 33;
  • попередні пологах аборти;
  • повторні викидні;
  • тривале лікування від безпліддя;
  • хронічні захворювання у матері;
  • інфекції та запальні процеси, перенесені під час вагітності;
  • токсикози;
  • куріння і вживання алкоголю;
  • стресовий фактор;
  • шкідливість – професійні та побутові;
  • підвищене фізичне навантаження;
  • родові патології: внутрішньоутробне інфікування, плацентарні аномалії, резус-конфлікти і розбіжності по групі крові, багатоводдя і багатоплідна вагітність;
  • важкі пологи;
  • обвиття пуповиною;
  • кесарів розтин;
  • розродження не в строк – невиношування або переношування.

Відразу ж після пологів ПЕП можуть спровокувати такі причини:

  • гемолітична хвороба;
  • хірургічні втручання, необхідні за життєвоважливі показниками;
  • гнійно-запальні процеси та інфекції;
  • родові травми.

Захворювання може протікати і без виражених симптомів, але частіше діагноз ставиться з оцінки стану новонародженого.

Поведінка немовляти неспокійний, він неадекватно реагує на звуки, надто млявий, постійно відригує – іноді фонтаном, здригається уві сні. Входить в тонус, выгибаясь всім тілом, погано засинає, спить неміцно.

Іноді симптоми ПЕП проходять в перші тижні життя самостійно – терморегуляція відновлюється, нормалізується тонус, дитина починає спати спокійно.

Коли ознаки ПЕП посилюються, то діагноз у дітей підтверджується – зазвичай це трапляється до кінця 1 місяця життя.

Види ПЕП

Перинатальна гіпоксична енцефалопатія, або правильніше сказати – гіпоксично-ішемічна перинатальна енцефалопатія, що виникає у немовлят, коли у внутрішньоутробному періоді розвивається гіпоксія.

У новонародженого з-за недостатності кровопостачання виникають приступи апное, зупинка серцевої діяльності, стійкий судомний синдром.

Перинатальна постгипоксическая энцефалопатия – таку назву отримало стан, викликаний родовими травмами і патологіями, нейроинфекциями, наслідки яких – короткострокова гіпоксія.

Періоди ПЕП

Гострий період – до закінчення першого місяця життя.

Під час нього можуть виникати наступні синдроми:

  • пригнічення ЦНС;
  • коматозний;
  • підвищеної рефлекторної та нервової збудливості;
  • гіпертензійного-гідроцефальний синдром;
  • період самостійного відновлення.

У ранній відновний – підгострий період – від 30 дня життя до 4 місяців до вже перерахованих вище синдромів додаються синдром рухових та вегето-вісцеральних дисфункцій і затримки психомоторного розвитку. Може фіксуватися епілептичний – або судомний – синдром.

Якщо при пізньому відновлювальному періоді – до 2 років – не настає поліпшення і повне одужання, то виставляються наступні діагнози:

  • епілепсія;
  • гіперактивність з дефіцитом уваги;
  • гідроцефалія;
  • ДЦП;
  • вегетативні та функціональні нервові розлади.

Хворі з тяжкими ураженнями головного мозку переводяться з пологового будинку на стаціонарне лікування. При легкої тяжкості ПЕП рекомендовано спостереження невролога, поки діагноз остаточно не зніметься.

Клінічні прояви синдромів ПЕП

  • Синдром підвищеної нервово-рефлекторної збудливості – посилена рухова активність і спонтанна, частий плач – на вигляд без причини, тремор, підвищений тонус, у недоношених дітей спостерігається значне зниження порога судомної готовності;
  • Найбільш часто супутнім діагнозом дітям, які мають в анамнезі ПЕП, ставиться гіпертензійного-гідроцефальний синдром (ГГС). Підставою для його установки є надлишкове нагромадження ліквору – спинномозкової рідини – під оболонками і в шлуночках головного мозку, з-за порушення відтоку. Однак ГТС може виникати не тільки разом з перинатальною енцефалопатією, він може поєднуватися і з іншими хворобами головного мозку. Симптоми ГТС у немовлят: швидке наростання окружності голови, вибухання тім’ячка, поганий апетит, надривний плач, підвищена млявість, неспокійний сон, зригування фонтаном – особливо у ранковий час. У деяких випадках у дітей можна помітити порушення зору – «симптом сонця – очі дитини постійно дивляться вниз, райдужка видно лише наполовину, а під верхніми століттями добре розрізняється широка смуга склер. Голова фіксується в одному положенні;
  • Коматозний синдром – виражена млявість новонародженого, відсутність смоктального рефлексу, порушення функції дихання та серцевої діяльності, судомні напади, рефлекторна недостатність. Стан вкрай тяжкий, дитину необхідно годувати через парентеральний зонд. Відновлення настає не раніше, ніж через 14 днів;
  • Наступний синдром поєднується з гіпертензійного-гідроцефальний і з’являється не раніше, ніж проявився вищезазначений. Це порушення вегето-вісцеральних дисфункцій. Його симптоми: підвищена нервова збудливість, зригування, недолік маси тіла, порушення терморегуляції, порушення роботи органів травлення, мармуровість шкіри. На тлі синдрому діагностуються розвитку ентероколітів різної етіології та виникнення рахіту;
  • Синдром рухових порушень виявляють з першого тижня життя. Надалі він може викликати затримку психомоторного і мовного розвитку сприйняття, так як надмірна рухова активність купірує навички оволодіння мовленням – здатність формування нормальної рухової активності і гіперкінези зменшують можливість зосередитися, ускладнюють сприйняття.

Дитина відстає від своїх однолітків – пізніше починає піднімати голову, повзати, сідати, вставати на ніжки. Порушується артикуляція, можуть виявитися слухові або зорові дисфункції.

Одне з найбільш серйозних проявів ПЕП – дитячий церебральний параліч. До нього призводять ураження нервової системи різної тяжкості. Поєднується затримка рухового, мовного і психічного розвитку.

Лікування перинатальної енцефалопатії

Діагноз ПЕП досить великий. Він включає в себе численні синдроми та захворювання, для кожного з яких необхідно підбирати визначену терапевтичну схему залежно від вираженості та тяжкості симптоматики.

Від перинатальної травми організм немовляти може відновитися і самостійно, однак у більшості випадків стан потребує корегування. Якщо супутні діагнози не виставлено й лікування не призначається, батькам панікувати не слід. Діагноз може бути виставлений за підозри на ускладнення, і малюк буде деякий час залишатися під наглядом.

Для усунення синдромів можуть використовуватися: протисудомні, сечогінні, ноотропні препарати, вітаміни.

Необхідно обов’язково займатися з дитиною лікувальною фізкультурою, підключити фізіотерапевтичні заходи. Подібне лікування починається після досягнення дитиною місячного віку.

При виражених психомоторних і мовленнєвих порушеннях у подальшому дітям потрібні заняття з логопедом і – іноді – соціальна реабілітація.

Всі прояви порушень функцій головного мозку незалежно від їх ступеня необхідно ретельно дослідити, щоб уникнути проявів наслідків перинатальної енцефалопатії у дорослому житті. Щоб зменшити ризик виникнення

ПЕП, профілактичні заходи слід починати ще на стадії планування вагітності.

Залишити коментар