Криза першого року життя у дитини – як подолати

Ще недавно ви не могли натішитися на вашого карапуза. Це був милий, слухняна і спокійна дитина. Як раптом його немов підмінили: капризи, істерики по дурницях, упертість, бажання все робити самому… Що сталося?

Нічого страшного! Ваш малюк відчуває кризу першого року життя.

Криза першого року

Криза 1 року – явище в житті кожної маленької людини цілком закономірне. З ним стикаються батьки малюків починаючи з 9 місяців до півтора років.

Вікові кризи необхідні на шляху дорослішання. У психології виділяють п’ять основних переломних періоду в дитячому віці: 1, 3, 7 і 12-14 років.

Протягом першого року життя відбуваються значні зміни в поведінці та розвитку дитини. Замість нерухомого крихітки перед нами вже серйозний карапуз — робить перші кроки, бере ложку, освоює горщик. Такі стрімкі зміни викликають кризу. Це свого роду підведення підсумків і перехід з одного на інший, якісно новий рівень. В кінці першого року життя закінчується період дитинства і починається раннє дитинство (1-3 року).

Чим викликаний криза 1 року?

У віці 9-18 місяців малюк починає ходити. З освоєнням цього вміння навколишній світ розширює свої рамки, манить новими горизонтами. Тепер він може дістатися до найцікавіших речей: маминої косметики, горщика з квітами, шафки з ліками, котячої миски. Все це потребує детального розгляду, обмацування, проби на смак і експериментування. Дитяча допитливість, бажання познайомитися з новими предметами – одна з основних потреб у даному віці.

Але раптом з’ясовується, що всім членам сім’ї можна користуватися забороненими предметами, а малюку – не можна! На шляху дитини до заповітної мети звучить грізне «Ні!».

Обмеження, яких поки малюк не розуміє, викликають бурю протесту. Він плаче, кричить, падає на підлогу, кидає запропоновані йому іграшки, тобто всіляко демонструє своє обурення та образу.

Незадоволеність штовхає юного дослідника на нові спроби пізнання навколишнього світу, які знову присікаються мамою або татом.

Звідси незрозумілі дорослим бурхливі прояви емоцій. Малюк виражає свої бажання примхами, істериками, впертістю, всіма доступними способами. А що ще залишається робити, адже він поки не вміє.

Бажання дитини вперше стикаються з волею дорослого. Єднання з мамою і татом, властиве дитині, дає тріщину. До малюка поступово приходить усвідомлення, що він відрізняється від дорослого. Вони – не одне ціле. У психології цьому визначається сутність кризи 1 року.

Кожна дитина має свій графік розвитку: один починає ходити в 9 місяців, інший – в рік з гаком.

Тому і криза починається в одних раніше, ніж у інших. Але частіше всього він збігається з віком 1 року. Зараз у дитини закладається самостійність. Він не хоче задовольнятися роллю ляльки, коли його годують, одягають, дають іграшки. Він сам хоче пізнавати і досліджувати світ, освоювати нове, діяти.

І ось він перекидає кришталеву вазу, відбирає в мами ложку і намагається їсти сам, знімає одягнені мамою штанці і напяливает на себе шорти, плюється корисним стравою і вимагає копчену ковбасу, яку бачив в холодильнику.

З іншого боку, йому не дуже вдаються самостійні дії, тому дуже хочеться, щоб мама була поруч.

Усвідомлення себе окремо від мами трохи лякає дитину, тому діти часто починають ганятися» за нею. Якщо ми не одне ціле, то раптом мама загубиться? Раптом, вийшовши з кімнати, вона не повернеться?

Ці нові переживання і потреби виливаються в тягу до спілкування. Але тут знову виникає суперечність: прагнення спілкуватися є, а слів для цього поки немає. Неможливо зрозуміти, що ж потребує дитина.

Риси кризи першого року:

  • Неслухняність, упертість, наполегливість. Часто заборони дорослих порушуються, тому що дитина їх просто не розуміє. Навпаки, заборонений плід ще більше вабить малюка, і він робить нові наміри дістатися до нього.
  • Бажання все робити самостійно. Навіть якщо у дитини не виходить, він пробує знову і знову. Спроби допомогти викликають гнівний плач.
  • Загострена реакція на зауваження: образа, агресія, незадоволеність.
  • Суперечності в поведінці. Дитина просить про допомогу і гнівно відкидає її.
  • Капризи, часта зміна настрою.
  • Надмірна прихильність до мами. Малюк не дає їй проходу, не бажає відпускати з поля зору ні на хвилину.

Тактика батьків

Психологи відзначають: серйозна проблема цього періоду в тому, що батьки не встигають перебудуватися за дитиною. Вони не здатні вчасно усвідомити, що у малюка з’явилися нові потреби, які потребують інших форм взаємин з ним. Капризи – це вимога більшої свободи і поваги до власних бажань. Якщо батьки суперечать прагненням малюка, це може ще більше погіршити прояви кризи.

Для мами і тата настає момент, коли потрібно надати дитині більше свободи, самостійності.

Замість того, щоб робити за дитину, потрібно тепер робити з ним разом. Настав час, коли можна і потрібно навчати дитину їсти, пити з чашки, одягатися і роздягатися, вмиватися, чистити зубки. Якщо в цей період батьки не подарують дитині необхідної самостійності, момент може бути упущений. І пізніше, коли ви побажаєте навчити цим необхідним речам, дитині буде вже нецікаво освоювати такі нудні заняття. До того ж він звикне, що мама зробить це за нього, краще і швидше.

Необхідні обмеження

  1. Природно, не можна дозволяти дитині робити все, що йому заманеться. Повинні існувати і заборони. Їх не повинно бути дуже багато, і вони потрібні в першу чергу для того, щоб забезпечити безпеку дитини. Щоб скоротити кількість табу, приберіть всі цінні та небезпечні предмети поза досяжності малюка. Організуйте побут таким чином, щоб не кричати кожен раз «Не чіпай! Небезпечно!». Коробка з ліками, б’ється посуд, гострі ножі, цінні речі повинні лежати в місцях, куди дитина точно не зможе дістатися.
  2. Заборони говоріть коротко і ясно, з серйозною інтонацією і мімікою. Кожен раз, коли виникає заборонена ситуація, озвучте правила знову. Щоб не вносити плутанину в свідомість дитини, усі дорослі повинні бути єдині у своїх вимогах.
  3. Коли дитина дістався до небажаної речі, переведіть його увагу, надавши альтернативу. Замість малювання в книжці або на шпалерах запропонувати зошит або альбом. Замість яскравих таблеток, які купила мама, дати пограти красивими великими гудзиками.
  4. Підкреслити, що є такі речі, яких не можна торкатися ні в якому разі. Табу – торкатися стоять на плиті каструлях, чіпати розетку, грати з проводами. Увага та пильність батьків в цей період повинна бути на найвищому рівні, адже одні наші слова не зможуть уберегти дитину від усіх небезпек. Кухоль з гарячим чаєм на краю столу, відкрите вікно, забутий ніж – все це потрібно передбачити і виключити. Дуже небезпечно залишати маля надовго одного.

Подолаємо кризу — граючись!

Батькам на допомогу прийдуть вміння грати, творчий підхід і почуття гумору. Ці якості допоможуть вирішити будь-яку конфліктну ситуацію:

  • Малюк не хоче їсти? Напевно, йому буде веселіше обідати в компанії ляльок і ведмедиків, які чинно сядуть за столом? Напевно, йому сподобається пов’язати їм передничек, годувати з ложечки і навіть витирати рот серветкою.
  • На вулиці зима, а карапуз ні за що не хоче одягати памперс на прогулянку? Запропонуйте взяти з собою ведмедика, якого необхідно одягнути памперс. Нехай сам пов’яже іграшці хустинку замість підгузника на причинне місце.
  • Бувають ситуації, коли потрібно швидко переключити увагу дитини. Наприклад, забрати з рук небезпечний предмет (і де тільки роздобув?!) і голосно заспівати веселу пісеньку, кружляти по кімнаті, почати танцювати. Карапуз від несподіванки забуде, що його позбавили цікавою речі.
  • Вивчіть який-небудь веселий віршик, і користуйтесь ним, коли малюк надумає заревіти або покапризувати. Грайте, і він із задоволенням підключиться у вашій грі!

Поговори зі мною, мама!

Ще одна трудність кризи 1 року: карапуз має велике бажання спілкуватися, але не має для цього можливостями. Коли батьки його не розуміють, він відчуває гірку образу. Як бути?

Психологія радить: стимулюйте розвиток мовлення дитини.

Допоможіть освоювати розуміння мови:

  1. В процесі одягання запитуйте: «А де колготки? Дай мені колготки». Якщо малюк не виконує вказівку, візьміть самі і скажіть «Ось колготки. Вони сині». З часом він почне допомагати вам, а процедура одягання перетвориться в цікаве заняття.
  2. Постійно розмовляйте з малюком, коментуйте свої дії, дії малюка.
  3. Заохочуйте вимовляння слів, які він вже знає і може говорити.
  4. Розглядаючи книжку з картинками, поступово від називання героїв переходите до питань. Спочатку «Де собачка? Де пташка?», потім «Хто тут намальований?».
  5. Заохочуючи його успіхи, не забувайте про освоєння нових складів і слів. Буває, що діти пізно починають говорити, бо їх і так розуміють. Тому треба підштовхувати до активного використання наявного словникового запасу.

Криза першого року життя у дітей може протікати по-різному. Буває, що батьки не помічають переломного моменту. Можливо, в їх родині органічно слідують за потребами і потребами дитини, тому їх не торкнулися негативні прояви.

Якщо ж вам пощастило менше, не опускайте руки. Пам’ятайте головне: вікові кризи — неминучий етап розвитку дитини. Це час бурхливого становлення особистості та освоєння нових умінь і навичок. За кожною кризою настає тривалий період затишшя і спокійного розвитку. Але вашу увагу, любов і підтримка потрібні дитині завжди!

Залишити коментар