Чому ми відкладаємо заняття фітнесом?

Якщо прислухатися до слова «потім», можна ясно почути сумне відлуння слова «ніколи». Причини, які утримують нас від походу у спортзал сьогодні, нікуди не дінуться і завтра. Або ж на їх місце прийдуть нові, не менш поважні. А може, це не більше ніж відмовки?

Але тоді повинні ж бути і справжні причини перманентного небажання впритул зайнятися своїм тілом! Спробуємо знайти їх.

Я повинна це зробити!

Будь-яка фраза з підбадьорливим словом «повинна» заздалегідь приречена якщо не на провал, то на стійке моральне огиду вже точно.

Якийсь неприємний голос всередині нас постійно хоче і вимагає, мусоля прописні істини про те, що рух – це здоров’я і життя, що тіло потрібно тренувати і підтримувати в хорошій формі, що воно старіє і деградує, а втекти від неминучого майбутнього інфаркту можна тільки бігом.

Так, ми знаємо, що майже все це правда. Але ярлик повинності – страшна штука. Наша психіка влаштована так, що саме слово «борг» асоціюється з чимось не дуже приємним, але необхідним. І якщо можна знайти причини чого-го не робити, то вони відразу йдуть в хід. При цьому ми й самі не розуміємо, що все це лише відмовки. За всім вищесказаним проглядається проста істина: питання спочатку поставлене неправильно. Не «я повинна», а «мені це потрібно» – так буде звучати куди більш привабливо.

Кому це потрібно?

А, власне, віддаємо ми собі звіт в тому, навіщо нам потрібна ця сама струнка постать або біг підтюпцем? Вже точно ж не заради якогось майбутнього відбувся інфаркту. І тут криється ще одна причина нашого підсвідомого небажання докладати якісь зусилля для досягнення гарних форм. Це відчуття того, що в спортзал ми йдемо не для себе, а для оточуючих. Що заняття спортом потрібні не нам самим, а навколишнього світу, щоб він милостиво прийняв нас таких струнких, сексуальних, красивих, динамічних і вічно молодих. Навряд чи ми про це думаємо, але саме так сприймає реальність наша підсвідомість, викликаючи відторгнення. Не дивно, що наша частина, яка категорично проти такого стану речей, починає нишком саботувати намічений процес.

Подолати цей поріг насильницькими методами не можна, оскільки дія буде народжувати ще більша протидія. Необхідно знайти іншу мотивацію, навіщо вам все це потрібно. Ви нікому нічого не повинні, а ви самі цього хочете! Ось так буде правильно. А чому – кожен вирішує сам.

Задоволення, переможне лінь

Сучасне життя сверхдинамична, а у людини є і нікуди не поділася незнищенна потреба в розслабленні, спогляданні, відпочинку, тобто в самому звичайному байдикування.

Якщо він змушений постійно собі в цьому відмовляти, негативні метастази цього недобору проберуться у всі сфери його життя. Так, зараз придумано багато медитативних практик, нібито заповнюють ці порожнечі, але це не більш ніж ілюзія. І було б дивно, якщо б тіло, изнуренное постійною напругою, рухом і стресами, з готовністю відгукнулася б на додаткове навантаження.

Винятком може бути лише два варіанти – коли ця навантаження дозволяє переключитися і зняти напругу, що виникла (а може, і заглушити якусь біль) і коли вона приносить радість. Висновок простий: заняття в спортзалі повинні бути такими, щоб приносити задоволення. Сучасний фітнес пропонує стільки нових різновидів, що в цьому списку напевно знайдеться те, що буде в радість і задоволення особисто вам.

Я була такою завжди

Не всі люди створені для спорту. І мова йде навіть не про великому спорті, а про звичайну фізкультури. Ніхто в цьому не винен – це приховано у підсвідомому і помітно вже з малих років. Хтось бігцем біжить на фізкультуру, а хтось іде на урок, як на каторгу. Не потрібно шукати причини в харчуванні-виховання, спосіб життя родини і так далі: це природа. Якщо ви з тих, хто завжди прагнув під будь-яким приводом пропустити урок фізкультури в школі, то можна придумувати будь-які відмовки від занять фітнесом, але вони будуть лише прикриттям. Що робити? Усвідомити, зрозуміти і прийняти. І придумати собі такі заняття, які не будуть йти врозріз з психікою, інакше ціною цього насильства може стати нервовий зрив. Може бути, розтяжка, йога, пілатес, домашня планка?

А тепер поговоримо про самих відмовки.

  • Немає часу.

Існують методики, розраховані буквально на кілька хвилин, наприклад, вправа «планка». Вивчіть їх.

  • Далеко добиратися до фітнес-клубу.

Займайтеся вдома. Існує безліч видів фітнесу, освоїти які можна на одному квадратному метрі власної кімнати.

  • Не бачу результату.

Напевно допущена одна (а може, й не одна) з поширених помилок фітнесу. Проаналізувати та усунути їх зовсім нескладно.

  • Це нудно.

Таке виправдання говорить тільки про те, що ви вибрали неправильний, не відповідний для себе вид фітнесу.

  • У мене діти.

Чудово! Дитина – це чудовий тренажер! Покатати на собі, пострибати і поборотися разом, присідання з ним на руках, на шиї, повіджиматися з «вершником» на спині – та скільки завгодно можна придумати всього такого, що й діти будуть в захваті, і мама стане гарніше. Розроблені спеціальні програми для таких випадків, їх легко можна знайти в інтернеті.

  • Я дуже втомлююся.

Так адже зовсім і не обов’язково танцювати, бігати або піднімати тяжкості. Є програми, які не тільки не стомлюють тіло, але і, навпаки, працюють на розслаблення і релакс.

  • Немає коштів на клуби.

Повертаємося до теми про заняттях вдома. Домашні заняття безкоштовні. Максимум, що може знадобитися, – це килимок, та й той необов’язково повинен бути спеціальним.

  • Немає мотивації.

Вона є! Просто її треба знайти і правильно сформулювати. Якщо ж є стійке відчуття її відсутності, починати треба не зі спорту, а з внутрішніх розборок. Так-так, саме з розборок – влаштувати собі розбір польотів і препарування комплексів. «Нічого-не-хочу» – дуже небезпечна хвороба, і це куди серйозніше, ніж будь-які проблеми з фігурою.

Можна сто раз говорити про те, що прагне щось зробити знаходить способи, а не хоче – причини. Але констатувати цей факт недостатньо – важливо розібратися в причинах свого небажання. Якщо вони серйозні і лежать значно глибше звичайної ліні, з цим потрібно щось робити, і справа вже не в стрункості. Просто наше життя дуже милосердна. І коли вона стає людині не в радість, то просто тихо і непомітно йде.

Залишити коментар